В оповіданні Марка Вовчка «Максим Гримач» письменниця виклала оповідь про всі події від першої особи, завдяки чому складається враження, що розповідь ведеться від людини, яка добре знала персонажів твору. Такий прийом Марко Вовчок використовує у всьому циклі «Народних оповідань».

Оповідач у творі – це жінка, яка, пригадуючи події, розповідає про них зі співчуттям до героїв. Такий спосіб викладу додає оповіданню інтимності. Портрети героїв «Максима Гримача» письменниця змальовує досить лаконічно, використовуючи форму, характерну для народної творчості, форму образних словесних означень, запитань і емоційних окликів. Наприклад, Катрю письменниця описує так: «дівчина доросла, а хороша та пишна, як королівна», а Семен виглядає, як «вродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл». Максим Гримач зображений як «повновидий, чорнобровий, чорновусий; а веселий, а жартівливий!»

Єдине бажання старого Гримача – отримати вільного зятя, а не наймита. Гримач вважає, що майбутній зять повинен «сам собі паном бути, нікому не кланятись – от якого!» чоловіка для своєї дочки він бажає. Тому й примушує Катерину та Семена чекати, доки той стане вільним козаком, спроможним мати власне господарство і утримувати власну родину. Відправляючись у путь з іншими козаками, Семен обіцяє Катерині, що коли «зацвіте перша вишня у твоєму садочку, закує сива зозуля – я припливу до тебе, припливу не наймитом – вільним козаком, Катре!». Та так і не судилося дівчині дочекатися свого коханого. Так і не одружившись з Катериною, Семен гине під час шторму. Отримавши цю трагічну новину, Катерина у серцях вигукує своєму батькові: «Тепер уже вільний козак мій жених, тату! Вільного собі зятя дождали!».

Символічним в оповіданні є те, що згорьована Катерина сплітає вінок з білого та красного маку. В народній українській творчості мак пов’язується з красотою і молодістю, а крім того, зі смертю і сном. Про це свідчать добре відомі нам вислови, серед яких «сісти маком», тобто загинути, «як маків цвіт» - тобто гарна, красива, та багато інших, не менш яскравих висловів. Крім того, досить часто маків цвіт порівнюється з пролитою кров’ю.

Катерина убирається, немов до шлюбу, і йде на берег Дніпра, де часто зустрічалася з Семеном до його від’їзду і загибелі. Там вона прощається з життям і стрімголов кидається у річку.

В оповіданні немає авторської думки, прямого засудження Максима Гримача, засудження тогочасних умов життя. Однак, добре зрозуміло, що саме бажання Семена стати вільним козаком, а не наймитом, саме вимушена розлука стає на заваді до шлюбу закоханих і приводить до трагічної розв’язки.

Отже, оповідання Марко Вовчок «Максим Гримач» є свідченням про всебічне і глибоке знання письменницею життя, оригінальним художнім твором, який малює одну із численних картин життя українців та їх трагічної долі.