У кожної людини є власні моральні цінності, найсвятіші речі і поняття. І одна з таких цінностей — любов до матері. Не даремно ж про матір пишуть поети і письменники, матір зображують живописці і оспівують музиканти. Перед матір'ю ми у невідплатному боргу за безсонні ночі, проведені біля колиски, за турботу і ласку, за велику материнську любов і за саме життя, подароване нею. Тому любов до матері — найсвятіше людське почуття...

Моя найкраща подруга – сестра. Хоч вона й старша від мене на два роки, але у нас схожі інтереси та захоплення. Вона дуже гарно малює, навчається у художній школі і мріє про професію художника-оформлювача...

В мене є найкраща подруга, її звуть Аліна. їй сімнадцять років, проте виглядає вона дорослішою. Вона висока на зріст, зі стрункою постаттю. В неї високий лоб, його прикриває чубчик який доходить до тонких брів, пухкі губи, які виділяються на обличчі і смуглява шкіра...

Серед багатьох моїх подруг найближчою я вважаю Віку. Вона моя однокласниця. Але ми зустрічаємося з нею не тільки в школі. Адже ми з Вікою дружимо вже вже три роки!...

Я люблю свою бабусю, і всі вихідні дні проводжу у неї. Бабуся невеличка на зріст, худенька, з блакитними жилками на шиї й руках. Риси обличчя виразні, чітко окреслені, правильні. Вони вказують на те, що раніше вона була красунею. Особливо мені подобаються її очі...

Мишко — мій найкращий друг. Ми дружимо з першого класу. На вигляд він звичайний хлопець, яких багато в нашій школі і в нашому класі. Мишко середнього зросту, худорлявий, у нього високий лоб, прямий ніс, світле волосся і трохи смагляве обличчя. Мене завжди дивує, що у вересні після сонячного літа волосся у Мишка стало ще світлішим, а обличчя — ще смуглявішим...

Видатна людина є втіленням успіху. Вона досягла вершини й може бути взірцем для цілих поколінь і народів. Вона залишається в центрі уваги суспільства. А найважливіше тут те, що стати видатною людина може в будь-якій галузі діяльності. І тут уже немає чіткого критерію: можна вважати себе видатною особистістю, коли до твого голосу прислухається все суспільство або значна його частина...

Багато людей замислюються над тим, яку професію собі обрати, чого добитися у цьому світі, і, нарешті, як стати видатною людиною. Юнаком думаєш про речі практичніші і, хоч як це не дивно, якісь мовби розпливчасті. Вчишся, але не здогадуєшся, що чекає тебе в науці, житті. Проте людина повинна вже змалечку задумуватись над своїм призначенням у житті, вибирати мету свого життя і всі сили докладати, аби здійснити звої наміри. Для цього потрібно наполегливо старатись, докладати великих зусиль і неодмінно можна досягти успішного результату. Деякі люди вважають, що досить бути схожим на того та іншого співака, артиста чи письменника, і вже це дає гарантію бути кимось...

Звісно ж, кожна людина може стати видатною у своїй галузі. Одна людина швидко осягає нові знання, іншій же потрібен певний час. У кожній народженій людині закладена як мінімум одна здатність до чогось. Але, на жаль, не завжди ми вміємо розгледіти зерно таланту. Добре, якщо поруч опинився талановитий педагог або уважні батьки. Тоді дитині пощастило. А якщо немає ні того, ні іншого, до того ж немає можливості виявити свої здібності, немає наполегливого характеру — вважайте, що талант втрачено. Тому дітей треба сумлінно навчати, використовуючи передові методи навчання. У кожній дитині треба завжди шукати якісь таланти...

Розмови щодо шкільної форми точаться не один рік і серед дорослих, і серед дітей (учнів). Старше покоління — дідусі й бабусі сучасних учнів — категоричне: шкільна форма має бути обов'язковою. Із якою ностальгією бабусі пригадують коричневі платтячка, білі фартушки й такі ж бантики! Батьки нинішнього покоління дітей поділилися на дві групи. Перша група категорично проти шкільної форми. їхні аргументи: кожна дитина має право на індивідуальність, зокрема це стосується й одягу також, — це по-перше. По-друге, однакова форма, столи чітко в ряд — нагадує казарму, якість старі часи...