- Привіт, Василю! Куди прямуєш?

- Привіт, Антоне! Ось, бачиш, книжки несу до шкільної бібліотеки.

- Здавати чи як?

- Так, здавати. Це роман Панаса Мирного “Хіба невуть воли, як ясла повні?”. Нам задавали його читати.

- Давай і я пройдуся з тобою. Візьму щось собі почитати. Давно не читав нічого новенького.

- А ти просто сам собі книжки читати береш? Не за програмою?

- Ну ти, Василю, і смішний! Звичайно ж так! Я читати люблю. На цей раз, мабуть, спитаю, чи є в бібліотеці якісь романи Жюля Верна.

- А якщо немає? Тут книжок, я бачу, небагато.

- То візьму в районній бібліотеці, я туди записаний.

- А так що, можна?

- Я ж кажу, Василю, смішний ти! Можна! Ти що, ніколи в бібліотеку не записувався? Ти художні твори в Інтернеті читаєш?

- Оце тільки в шкільну записаний. В мене й Інтернету вдома немає. Я поза шкільною програмою нічого не читаю.

- Даремно, друже. Давай, коли я наступного разу буду йти в районну бібліотеку, то покличу тебе з собою. Записатися туди коштує всього три гривні на рік.

- Давай, може, щось цікаве там надибаю! Ну, прийшли! Запитуй, що ти там хотів!

- Тепер — цить... В бібліотеці галасувати не можна...