У розумінні Е. Золя сім’я була не тільки стійким трикутником «жінка – чоловік – діти», а набагато ширшим моральним, фізичним та естетичним союзом. Тому у романі «Кар’єра Ругонів» письменник поставив перед собою декілька задач. Перш за все, він прагнув відобразити історію різних поколінь родини Ругонів-Маккарів і при цьому відтворити соціальний фон, життєві умови, в яких існувала представники цієї родини. Автор розповів, як зароджувався рід, закладалися основи моралі, а точніше, аморальності у сім’ї, як починався шлях Ругонів до самознищення.

Засновницею роду Ругонів була Аделаїда Фук, дівчина, яку оточуючи вважали не сповна розуму, донька багатого городника. Вона одружилася с хлопцем за прізвищем Ругон, який робив у наймах у її батька. У цьому шлюбі народився син П’єр, після чого потомство почало швидко розростатися: Аристид, Ежен, загадкова махінаторша і темна особа Сідонія, далекий від реальності і справжнього життя Паскаль, тощо.

Письменник доводить, що шлях до виродження роду Ругонів, як і їх шлях до багатства, починається уже у наступному поколінні, представники якого прагнули будь-якою ціною збагатіти, а самі, як Максим, син Аристида, були ні на що не здатні, окрім марнотратства. У романі автор вивів багато імен, багато родових розгалужень, але усі, хто мав прізвище Ругон або Маккар початково були приречені на зникнення, і захистом від цього не могло стати ніяке багатство.

Роман «Кар’єра Ругонів» насичений несхожими долями і різноманітними характерами, в оповіді багато образів, що відштовхують від себе. Яскравим прикладом такого образу може бути і «золота муха» Пана, яка думала лише про плотські втіхи, і механік Жак Лантьє, який страждав на патологічну манію вбивства. Для того, щоб розширити соціальний фон, письменник спеціально використав прийом з’єднання в одному шлюбі представників двох родин – роботящих і здорових селян Ругонів та ледащих п’яниць Маккарів.

Різні люди були в тогочасному французькому суспільстві, і автор прагнув охопити якомога ширше коло його представників. У романі письменник робить узагальнення і спостереження, він висвітлює типові хвороби своїх сучасників – прагнення до посад і багатства, корисливість, цинізм, зажерливість і ненаситність. Е. Золя ніби пропонує дослідити читачам власний рід, проаналізувати помилки минулих поколінь, знайти шляхи до виправлення ситуації и перешкодити самознищенню нащадків.