Тарас Григорович Шевченко – найвидатніший митець українського поетичного слова. За своє життя він написав багато творів, кожен з яких є справжнім і неповторним витвором мистецтва. В усі періоди своєї творчості Т. Шевченко цікавився історією України і не оминав цієї теми у більшості своїх поезій. У поемах «Гайдамаки», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Холодний Яр», у поезії «До Основ’яненка» та багатьох інших творах Т. Шевченко теж торкається історичної теми і героями цих творів робить представників українського козацтва, зображуючи велич і красу козацької звитяги.

Т. Шевченко дуже пишався історичним минулим рідної країни і щиро вірив у те, що козацька

«слава не поляже,

не поляже,

а розкаже, що діялось на світі,

чия правда, чия кривда

і чиї ми діти».

А ось у поезії «До Основ’яненка» поет виражає велику тугу за козацькою вольницею – за вільним життям запорожців, за всім, що уособлює козацьку гідність та шляхетність. Адже козацтво, яке служило нездоланною перепоною на шляху ворогів зі сходу і з півдня, яке врятувало не тільки Україну, а й усю Європу, було знищене. Саме тому і сумує поет за козаками. Т. Шевченко вірить, що їх повернення можливе, але розуміє, що це повернення можливе лише у вигляді ідеї:

«Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля,

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну Червоні жупани!».

Ще один видатний літературний український митець, який багато своїх творів присвятив запорізьким козакам – П. Куліш. Найбільш відомим його твором є роман «Чорна рада» - перший в українській літературі історичний роман. В ньому йде мова про боротьбу за володіння гетьманською булавою після смерті Б. Хмельницького. Але письменника цікавить не стільки героїчна сторона тогочасних подій, скільки життя українського суспільства у ті смутні часи, а також суперечності між козацькими ватажками і простими козаками. Ці суперечності втілені у протистоянні двох героїв роману – Брюховецького та Якима Сомка.

З я кого б боку не розглядали Т. Шевченко і П. Куліш українське козацтво, їх твори свідчать, що саме у козаків треба вчитися людської гідності, громадської мужності і волелюбності. І в поемах Т. Шевченка, і в прозових творах П. Куліша зображується козацька звитяга, сміливість та відданість українському народові, яка повинна зберігатися у пам’яті сучасних українців та майбутніх поколінь нашого народу.

«Бо время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть».

І ці слова промовлені не звичайною людиною, а видатним українським митцем, який усе своє життя поклав боротьбі за свободу, незалежність, відродження національної свідомості і гідності.