Главная » Статьи » Сочинение » Украинская литература |
У кожного справжнього поета є своя власна Муза, яка надихає його на творчість. Була своя Муза і у Василя Симоненка – Муза рідного краю. Вона «материнською доброю ласкою» заглядала поетові в очі, колисковою піснею пливла до серця, прилітала до митця на білокрилих лебедях, нашіптувала поезії, в яких головним був образ рідної України: «Коли мечами злоба небо крає І крушить твою вроду вікову, Я тоді з твоїм ім’ям вмираю І в твоєму імені живу» - так віддано писав В. Симоненко про свою Батьківщину. Читаючі вірші В. Симоненка, розумієш, скільки в серці поета було любові до рідної землі, яка виливалася у нього в прекрасні поезії. Талановитий митець завжди був поряд з Україною: і під час радощів, і в часи скрути він захоплювався рідною землею і рідним народом. Він не міг мовчати, спостерігаючи, як перед очима стоїть образ Батьківщини «з переораним чолом». Серед спокою і затишку, серед огидного замовчування і безглуздого підлабузництва добре був чутий сміливий голос В. Симоненка: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не пересилить мій народ! Пощезнуть всі перевертні, й приблуди, І орди завойовників-заброд!» Поет бачив сенс свого життя у прагненні завжди бути вірним сином України, жити її радощами та її болями, захищати її від зрадників та загарбників, дбати про добробут рідної країни і крокувати разом з нею у краще майбутнє. В Симоненко не міг залишатися байдужим до того, що відбувалося в Україні і називав її матінкою. А будь-яка мати завжди потребує допомоги своїх дітей, про що свідчать ось ці схвильовані поетичні рядки митця: «Візьми всього! І мозок мій, і вроду, І мрій дитинних плеса голубі. Для мене найсвятіша нагорода - Потрібним буть, красо моя, тобі». Людина від усього може відректися, усе може забути. Та тільки не повинна вона забувати Батьківщину, а тим більше, відрікатися від неї. Адже неможливо цуратися тієї, яка піклувалася про тебе, не зважаючи ні на що, яка пройшла з тобою усі роки твого життя. В усі часи стелився і буде стелитися в далечині шлях, і завжди цим шляхом йтиме людина. Та куди б не вів цей шлях, людина завжди буде залишатися душею там, де вона його почала. Щоб не обирав розум, серце обов’язково буде вести до рідної домівки, до рідної землі, адже це – Батьківщина, місце, де починається життя і де найчастіше воно закінчується. «Я живу тобою і для тебе. Вийшов з тебе, в тебе перейду». В. Симоненко зрісся з рідною Україною, пропустив її через себе, він був одержимий жагою лобові до Батьківщини. Мабуть, тому і залишився в її пам’яті навічно. Адже Вітчизну не можна обирати – це вона обирає тебе: «Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину». Кажуть, час усе лікує, несе у забуття усе гарне і погане, що було у минулому. Але забувається далеко не все. Не забуваються, наприклад, і рядки талановитого українського поета В. Симоненка, сповнені безкорисливої, всеосяжної любові до рідного краю. Їх не може стерти час, вони і сьогодні залишаються актуальними. | |
Просмотров: 2075 | |
Всего комментариев: 0 | |